ГАФІЯ. (до себе). Чи не притрафило ся йому що злого?.. Вже-ж то і я зауважила, що від вчера, як прийшов з коршми трохи підхмилений, навіть словом не відозвав ся до нас… (голосно). Заткай но Олю, вікно яким платком… бо на дворі щось похмарило ся, тай вітер сильно дує!…
ОЛЯ. Щоби та буря хоч нас оминула — бо менї серце моя мамко щось дуже не доброго віщує.
ГАФІЯ. Не бій ся дитинко! Нїчо нам при божій ласцї, не стане ся злого. (Гладить Олю по лици). От пійди но Олюню до городу, та нажни, заким дощ пустить ся — буряну для корови — а при працї, все лихо промине… (Оля бере серп і відходить).
ГАФІЯ. (сама). Насильно укрилам ся перед Олею — бо і моє серце чогось неспокійне… Нинї у нас на шопі пугач так сумно запугукав, а се не добра ворожба… Не дай лиш Боже чиєї смерти… Коби тілько скорше старий повернув то не булоби так лячно, як самій… О Боже — він часто тепер забуває ся, а був то колись працювитий чоловік… (задумує ся). Як наше майно нищить ся, як топить ся в горівцї давнїйший добуток.
ГЕРШКО. Як ся маєте Гафія? Чоловік нема? Я маю з ним інтерес!…
ГАФІЯ. (холодно). Нема. — (до себе). От, — злодїй нашого щастя…
ГЕРШКО. А де-ж він пійшов?
ГАФІЯ. Таж ти лїпше знаєш, бо ся дуже з ним заприязнив.
ГЕРШКО. Ну що я тому винен, що він любить горіфки? А Василь не був?
ГАФІЯ. (зі здивованєм). А тобі на що Василя?
ГЕРШКО. Як то на що? Пив, тай не заплатив — а тепер не показує ся.
