Сторінка:Микола Гнатишак. Історія української літератури, ч. I (1941).djvu/116

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

новні риси візантійства. Навіть серед важких умовин татарського лихоліття, серед безупинних воєн, наїздів і страхіть, українська література не умерла. Її культурні підстави були надто сильні, а духовий гарт української стихії незломний.


Літературні збірники.

9. Але, подібно як у самих початках нашого письменського розвитку, починає й тепер, на місце оригінальної творчости, набирати повної переваги неориґінальна, перекладна й компілятивна література. Особливою популярністю тішилися в ті сумні часи знов літературні збірники релігійно-морального й філософічного змісту. Такими спадкоємцями славних традицій «Збірників Святослава» та «Пчел» були тепер на нашому ґрунті дальші подібні перекладні компіляції, що ходили по Україні в чисельних, більш або менш самостійних відписах і редакціях. У збірнику «Книгы глаголаемыя Златая Чепь, на поученіе всім?) крестьянамъ (Книга звана ЗолотийЛанцюг, на науку всім христіянам) читали наші предки низку поучень-проповідей на теологічні й життєво-моральні теми, м. ін. і поучення українських авторів Кирила Турівського й Серапіона. Основні ідеї великого збірника понад півтори сотні «поучень» п. з. «Книга глаголаемая Измарагдъ, въ ней же всякая ухищренія божественнихъ писаній истолкована святими от-