ідеолоґічні, але й літературні сліди в двох Григорієвих панеґіричних промовах. Є це привітання папі Мартинові V., що його виголошено в Констанці в латинському перекладі, і «Григорія архиепископа киевъского и всея Руси слово похвалное», звернене до всіх членів константського собору; в тому «слові» є вже, крім панеґіричних фраз, також деякі конкретні завваги в справі нарад над унією української церкви з Римом.
Ніяких важніших літературних слідів того роду не залишили пізніші унійні заходи київського митрополита Ісидора на фльорентійському соборі 1439. р.
Зате найбільшою уніоністичною літературною памяткою тих часів є відоме «Посланіє» кандидата на київську митрополію Мисаїла до римського папи з року 1476. Тут Мисаїл вправді попадає в пересадний пізньовізантійський панеґіричний тон, але в деяких частинах свого «Посланія» також своєрідним способом торкається важних українських реліґійно-церковних справ. Ще й нині дуже актуальні в площині українско-польської недавньої боротьби за унію, напр., такі слова Мисаїла:
