вживаємо, є для нас творами поетичними; своїми суттєвими елементами вони ні трохи не відріжняються від інших більших творів: приказок, байок, драм, епопей, романів. Ріжниця лише в ступні складности».
Так ось напр., кажемо, що стіл має «ноги», чоботи мають «вуха», або що поїдемо кудись «завтра» і под. Уживаючи цих слів, нині зовсім не усвідомляємо собі їхнього par exellence поетичного характеру; не усвідомляємо собі, що стіл дістав у нас «ноги» по аналогії до якогось живого чотироногого звіряти, напр., пса, хоч сам тими «ногами» не ходить; це образове перенесення так зрослося вже в нашій свідомості зі столом, що нині говоримо зовсім спокійно і про столики з трьома ногами, чи навіть з одною ногою; подібно «вуха» при чоботах — це поетичний образ, взятий з уявлення про якесь довговухе звіря, напр. заяця; коли уявити собі заяця, як він стоїть на задніх лапках, а вуха йому сторчать угору — не важко віднайти аналогію до чобота з його «вухами»; коли ж говоримо, що зробимо щось «завтра», — зовсім цим не хочемо сказати, що зробимо це обовязково завтра рано, хоч у дійсності це слово тісно було звязане з уявленням наступного ранку (утро, с утра, завтра).
До подібних відкрить доводить нас відповідна аналіза кожного без виїмку слова. В кожному з них знаходимо (а коли не знаходимо, то лише то-
