Знаю, що ця спроба нової періодизації має поважні недостачі та що нелегко підпорядкувати їй без виїмку український літературний матеріял. Саме тому впроваджую елястичні часові границі, що їх будуть уважати хибою ентузіясти екзактности.
Ентузіястам симетрії напевно не буде подобатися велика неодностайність щодо тривку поодиноких періодів: підчас коли 5 менших періодів триває у мене найменше 10 століть (віки IX–XVIII.), — то других 5 періодів уміщується вигідно в рямках якої півтори сотні літ. Але ж ту саму «хибу» мала до деякої міри і стара схема періодизації, і це річ зовсім природня, що чим ближчий даний період до нас часово, тим він, з нашого становища, багатший, і через те треба його більше спеціялізувати. Ґеолоґічні періоди довжелезні супроти археолоґічних, археолоґічні страшенно довгі супроти історичних, і так воно йде природньо далі.
Вкінці ентузіясти суцільности будуть напевно вказувати на надто велику роздробленість і непереглядність такого поділу, де, замісць давніших трьох, встановлюється аж десять самостійних періодів. Думаю, що матеріял цього вимагає, і зовсім не бачу причини, чому ми мали б такої спеціялізації періодів за мистецькими стилями оминати. Виключно з огляду на мову літературних творів можна б, що правда, оцих десять пе-
