Сторінка:Микола Гнатишак. Історія української літератури, ч. I (1941).djvu/44

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

ження- та вговкувати, романтичний запал ентузіастів, які в кожній народній пісеньці добачували піди «глибокої старини». В писаннях деяких західньоевропейських істориків літератури повно тепер сумнівів про старовинність усної словесности і закидів на адресу романтичної науки, що вона витворила «леґенду старовинности». Типове є напр. становище в цій справі історика чеської літератури Арне Новака. Та коли такі сумніви у відношенні до неориґінальної і здебільша на писаних джерелах основаної народньої поезії більшости західньоевропейських народів сяк-так оправдані — то в ніякому разі тут не можна гепералізувати. Смішно було б заперечувати дійну глибоку старовинність цінних зразків напр. німецької, скандинавських, фінської, сербської, а головно української народньої поезії.


Усна словесність й історія літератури.

10. «В курсах історії письменства — каже С. Єфремов — народня поезія звичайно становиться на початку, як вихідний пункт усієї еволюції, цо переживає письменство за довгий час од своч> народження й до останніх часів. Роблять так іерез те, що народню поезію вважають, і цілком справедливо, не тільки хронологічно старшою од нтучного книжного письменства, але й ідейно вицою од тих книжних творів, які звичайно повстають на світанні людської думки».

Та коли сам Єфремов, мимо того, пішов тради-