Сторінка:Микола Гнатишак. Історія української літератури, ч. I (1941).djvu/49

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


А що нам було з нащаду світа,
Ой не було ж нам хиба синя вода,
Синяя вода, тай білий камінь.
А прикрив Господь сиров землицев,
Виросло на нім кедрове древо,
Кедрове древо барз височейке,
Барз височейке і барз слічнейке.
Висмотріла го Пресвята Діва,
Зізвала к нему сорок ремісників:
«Ой підіте ж ви, ремісничейки,
А зітніте ж ви кедрове древо,
Збудуйте з него святу Софію,
Святу Софію в святім Києві».. .

Типовий, прастарий космогонічний, дуалістичний мотив про дерево на морі тут уже дещо здеформований новим, історичним українським мотивом. Таким чином в устах народу заховався дуже характеристичний своєю старовинністю зразок колядки.


Колядковий ритм.

14. Характеристична формальна прикмета колядок і щедрівок — це їх окремі ритми. Степан Смаль-Стоцький, що вславився в українській науці, м. ін. відкриттям дійсної музично-ритмічно структури української поезії, зясовує суть колядкового ритму ось якими словами:

«Характеристичною прикметою колядкового ритму є, що такти його складаються не з чоти-