Сторінка:Микола Гнатишак. Історія української літератури, ч. I (1941).djvu/58

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Важніші збірки приповідок і загадок видали Г. Ількевич, М. Номис та головно І. Франко (в 6-ох томах). Спеціяльний збірничок загадок дав А. Сементовський. — 3 наукової літератури пор. праці М. Сумцова про історію українських пословиць, П. Іващенка про релігійний культ у пословицях, І. Франка про останки первісного світогляду в загадках і ін.


Казки.

29. Також прозова усна творчість сягає своїми початками в передісторичну давнину. В казках є відгомони т. зв. тотемної доби, коли первісна людина вважала себе звязаною в одну родину зі своїм опікунчим звірем. Є в казках теж останки т. зв. фетишизму, т. зн. примітивної релігії, що приписувала чудотворну силу й божеське достоїнство деяким предметам.

За дефініцією В. Гнатюка, «казки це оповідання, в яких дійсність перемішана з чудесним елементом. Героями казок є люди, а як їх помічники, яким приналежить нераз головна роля, виступають звірі. Казки сягають дуже глибокої давнини та всі вони мандрівні й міжнародні».

Окремі наукові видання казок дали О. Роздольський і В. Гнатюк. — 3 наукових праць про казки важна велика студія С. Савченка і ін.


Звіринний епос.

30. Глибокої старинности душукується наука в дуже численних уривках звіринного епосу, що