Сторінка:Микола Гнатишак. Історія української літератури, ч. I (1941).djvu/88

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


високого візантійського літературного стилю, якої завданням було прославити христіянську віру і її апостола на Україні, князя Володимира. Твір відзначається не лише великою поетичною вартістю, але й глибоким ідейним патосом, і то не тільки релігійним, але й національним. Іліріон м. ін. пише про кн. Володимира, що він володів «не въ худі и не въ невідомі земли, но вії русьской, яже відома и сльїшима єсі вьсіми коньци земля», що свідчить про його свідомість національної й державницької гордости. Патріотичним патосом пронизана і кінцева молитва Іларіона, в якій він просить Бога: «Не предай наст» въ руки чуждіихтъ!» На загал, почуття української національної гідности й патріотизму віє з цілого цього твору.


Клим.

25. Дальший визначний наш письменник літературно споріднений з Іларіоном — це київський митрополит і борець за незалежність української церкви від греків, Клим Смолятич (1147 1154). Сучасники називали його «книжником і філософом, якого давніше не бувало в українській землі». Він є автором т. зв. «посланій» здебільша теологічного змісту, а в одному з них подаъ теорію тодішнього високого візантійськго стилю й учености та символічного пояснювання св. Письма.