Сторінка:Микола Гнатишак. Історія української літератури, ч. I (1941).djvu/90

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

Отже його писання, хоч може не такі характеристичні для стилю доби, як писання Іларіона, Клима чи Кирила, — є першими спробами пристосувати візантійську стилеву спадщину до українських реальних умовин.


Яків.

29. В літературній манірі наслідували Теодосія ще два визначні письменники, гаґіоґрафи, а саме Яків і Нестор. Монахові Якову, якого ідентичність не є науково стверджена та розпливається поміж кількома ріжними монахами того імени, приписують «Память і похвалу князеві Володимирові, як охрестився Володимир і дити свої охрестив і всю руську землю від кінця і до кінця, і як охрестилася Володимирова бабка Ольга перед Володимиром», — і обширне, просто оповіджене «Сказаніє» про страждання князів-мучеників Бориса і Гліба.


Нестор.

30. Нестор, монах печерського манастиря в другій половині XI. в., написав «Чтеніє» про життя й смерть Бориса і Гліба та вартісніше від нього «Житіє» Теодосія, визначне змислом автора для реальних життєвих фактів. Крім того Нестор грав теж визначну ролю при творенні славного українського найстаршого літопису.


Києво-печерський патерик

31. Ґрандіозним вислідом довготривалої дрібної праці письменників-гаґіоґрафів в роді Якова