Сторінка:Микола Гнатишак. Історія української літератури, ч. I (1941).djvu/94

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

но участь Нестора в цьому творі. Певна при цьому річ, що йде тут про ґрандіозний твір поступної праці численних талановитих українських грамотіїв, які не боялися оживлювати свою творчість джерельним подихом народньої поезії й усної традиції та через те витворили літературний памятник непоминаючої вартости.


Літописні перекази.

35. Народньопоетична стихія розлилася по наших літописах широкою струєю. Найясніше це видно, крім стилю оповідання і цілих вставок з героїчного епосу, головно з рясно по літописах розкиданих чудових народніх переказів, про які вже згадано вище. Літературно найцінніші поміж ними — це прегарний, мабуть на норвезькому мотиві оснований, переказ про смерть князя Олега, пізніше звіршований С. Руданським, і передусім поетичний переказ-дума про Евшан-зілля, з високо-патріотичною ідеєю, що «луче єсть на своєи землѣ костью лечи, инели на чюже славну быти» (поетичну перерібку цього твору дав М. Вороний). Цікавий своїм старинним мотивом Давида й Ґоліята літописний переказ про заложення Переяслава, який має свою сюжетову паралелю не лише в народньому переказі про Кирила Кожемяку, але й у літописному ж поетичному оповіданні про боротьбу Мстислава з Редедею.


Оцінка літописів.

36. На загал, українські найстарші літописи