Сторінка:Микола Гнатишак. Історія української літератури, ч. I (1941).djvu/99

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

В. Гнатюк, є також праці І. Іванова, М. Василева І. Франка і інш. Є, далі, студія М. Сумцова про історію українських апокрифічних оповідань і пісень.


Перекази.

45. Сильно закорінені своєю ґенезою в II. періоді дуже численні і гарні українські народні, усно передавані історичні перекази з княжо-лицарськими сюжетами, про які я мав нагоду згадати і при розгляді літописів. Вони особливо цінні тим, що, як каже В. Гнатюк, на них «припадає дуже малий відсоток мандрівних тем; переважно вони оригінальні». — Важніші видання переказів дали П. Куліш, В. Гнатюк і ін. Наукові праці про перекази мають здебільша спеціяльний характер сюжетових дослідів.


Новелі.

46. Вкінці до II. періоду відносимо теж повстання народніх новель, т. зн. «оповідань основаних на побутовому тлі без примітки чудесного елементу», але зате часто з мандрівними новелістичними й анекдотичними мотивами, що прийшли на Україну широкою струєю з перекладною візантійською літературою. Бодай деяка частина цих новель сягає своєю ґенезою, думаю, до княжих часів. — Видавав народні новелі головно О. Роздольський, є вони також у численних інших етнографічних збірниках.