4
шанують других і не хотіли оставати позаду тим більше, що належали до талановитого народу, були панами багатої землі.
Правда, хто розгорне історію України, той побачить, що весь вік жило ся їй не солодко, ідо крізь неї протоптано не один шлях, яким перевалювали ся ворожі навали і що майже ніколи не було в нас такої тиші, щоб наші батьки могли всеціло віддати ся праці над наукою, письменством і мистецтвом. Хто це знає, той не подивуєть ся, що з нашої плодовитої землі не виріс досі ні один Рафаель ані Рембрандт, що наше мистецтво не стануло ані вище ані на рівені з мистецтвом Европи. За те досліди виявили, що воно аж до XVIII. ст. стояло вище мистецтва Польщі і Росії, які жили в далеко кращих умовах ніж ми. Цього хиба досить, щоб зацікавити ся історією цієї галузі нашої культури.
Щоб не розтягати рамок нашої книжечки, мусимо обмежити ся тільки на трьох мистецтвах, що в науці носять назву „плястичних“, або „зорових“, т. зн. таких, що їхніх творів можна доторкнути ся або бачити їх зором. Будуть це: будівництво, малярство і різьба. В обсяг мистецтва входять іще поезія та музика; їх називає наука „слуховими“. Про них ми говорити не будемо.
Не будемо говорити і про мистецький промисл, чи то прикладне .мистецтво України; самий перегляд його найтиповійших памятників розширив би нашу книжечку у двоє.
З тих самих причин ми обмежимо ся і часово (хронольоґічно).
Не будемо говорити про наше мистецтво з часів перед охрещенням України. Розкопки українських могил виявили чимало памятників з того часу, але досі не рішено ще, чи якраз ми були їх творцями, а як так, то скільки в тих памятниках нашого, своєрідного, а скільки запозиченого. Про це є багато здогадів (гіпотез), але одної, рішучої відповіли на всі питання з тим звязані бодай поки що немає.
Тому то наше оповідання зачнемо від утворення української держави, а краще від хвилі її охрещення, в якій ми зустріли ся з Візантією, а згодом і з заходом Европи, та до нині в цих зносинах остаємо.
