Сторінка:Микола Голубець. Українське мистецтво. Вступ до історії (1918).djvu/7

I. БУДІВНИЦТВО.

Переважаюча більшість збережених до нас памятників українського будівництва це церкви. Світських будівель зберігло ся до нас дуже мало і то щойно від XVII. ст. починаючи. Це легко пояснити. Княжі палати в старину будували ся з дерева тоді, коли храми ставлено з каміння. Згодом, коли впала українська держава, то не стало українських князів та вельмож, а середня братія, козацька старшина, дрібна шляхта та міщанство дбали більше усього про церкву, одиноке в ті часи забороло українства. Не диво, що й инші мистецтва, як різьба і малярство находили поле для можливого розвитку тільки в церкві та біля неї. Таким чином кожня старинна українська церква це рівночасно музей українського мистецтва.
Тип поземного плану укр. візантійського храму. Перші церкви Київа, Чернигова та Волині з XI—XIII. ст. будовані способом, перенесеним на Україну з Візантії, відкіля переняли ми христіянську віру і первопочини письменства та науки. Будували їх Греки та їх українські учні, з яких знаємо архитекта Милоніга, „приятеля“ кн. Рюрики Ростиславича. Порівнюючи старі церкви України з корінно візантійськими, не найдемо надзвичайних ріжниць. З того можемо заключати, що Українці, переймаючи візантійський спосіб будування, закинули свій власний, бажаючи яко мога дорівняти будівлям величньої Візантії. За Візантією ішли вони слід в слід, навіть присвячуючи свої собори тим-же святим, що і в Візантії. Тимчасом старий, український спосіб будування, витиснений із міст чужинецькою новістю, сховав ся