Сторінка:Микола Голубець. Українське мистецтво. Вступ до історії (1918).djvu/7

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана
I. Будівництво.

Переважаюча більшість збережених до нас памятників українського будівництва це церкви. Світських будівель зберігло ся до нас дуже мало і то щойно від XVII. ст. починаючи. Це легко пояснити. Княжі палати в старину будували ся з дерева тоді, коли храми ставлено з каміння. Згодом, коли впала українська держава, то не стало українських князів та вельмож, а середня братія, козацька старшина, дрібна шляхта та міщанство дбали більше усього про церкву, одиноке в ті часи забороло українства. Не диво, шо й инші мистецтва, як різьба і малярство находили поле для можливого розвитку тільки в церкві та біля неї. Таким чином кожня старинна українська церква це рівночасно музей українського мистецтва.

Тип поземного плану укр. візантійського храму.

Перші церкви Київа, Чернигова та Волині з XI—XIII. ст.будовані способом, перенесеним на Україну з Візантії, відкіля переняли ми христіянську віру і первопочини письменства та науки. Будували їх Греки та їх українські учні, з яких знаємо архитекга Милоніга, „приятеля" кн. Рюрики Ростиславича. Порівнюючи старі церкви України з корінно візантійськими, не найдемо надзвичайних ріжниць. З того можемо заключаги, що Українці, переймаючи візантійський спосіб будування, закинули свій власний, бажаючи яко мога дорівняти будівлям величньої Візантії. За Візантією ішли вони слід в слід, навіть присвячуючи свої собори тим-же святим, що і в Візантії. Тимчасом старий, український спосіб будування, витиснений із міст чужинецькою новістю, сховав ся