постановою надолужити те, що стратив живучи в містї. Притім поводив ся так, що визвав докір від матери.
— Дивний ти, Зеньку! Тїшиш ся, як коли би ти їхав до родичів, а не навпаки, — мовила панї Мелянїя.
Зенько сам здивував ся такому сутїкови своїх почувань, і почервонїв.
— Таж я верну ся, мамцю; в прочім менї належить ся якась розривка, обороняв ся Зенько.
— Ото матурист! Ну, їдь у щасливу годину, а там поздоров усїх, бо певно будеш бачити ся з иньшими вуйками та тїтками, i скоро напиши, як тобі їхало ся — наказувала мати.
Зенько стрінув у тїтки Дорцї стілько сердечности, що більше навіть не міг бажати собі; натомісь він сам відплачував ся геть то не рівною міркою. Він таки з першого дня по своїм приїздї пустив ся на волоцюство по околици Стоків. Тїтка нароком задержувала Зенька в кімнатї, щоб поговорити з ним про ріжні подїї з родинного житя, але він звичайно відповідав: „Дякую, здорові… так… нї“, а скоро тілько була нагода вийти на двір, він зараз пропадав і мало коли вертав до дому у властиву пору.
Минала перша половина липня. В тій сторонї на жнива ще не заносило ся. Зенько подивляв незвичайну буйність жита, бродив по мокляковатих сїножатах, зарослих лозовими та вільховими корчами, то збирав на зарінку — як він мовив — мінерали.
