За те Окуньчани стали додивлювати ся, що то за птаха їх новий учитель. Від разу впало їм у очи, що вчитель не співає з школярами в церкві. Вони часто ставали коло школи і надслухували, що там дїють дїти. Звичайно в школї було тихо, хоч мак сїй! Окуньчани уважали те за недобрий знак. Дальше батьки почали перепитувати школярів з молитов. „Отче наш“ та „Богородице Дїво“ дїти вміли, а иньші молитви баламутили, або й позабували. В селї почало варити ся. Громадяни прирівнювали Адама Тисла до Павла Апостола, при чім показувало ся, що Тисло не варт був за один волосок з голови Павла Апостола.
Одної недїлї, як о. Церкович мав службу божу в Окуньцях, громадяни обступили його на цвинтари і почали домагати ся, аби зробив у школї лад, бо як дальше так піде, то хиба всї батьки мусять гнити по криміналах, а дїти стануть нїмаками.
О. Церкович пробував успокоїти парохіян, та коли гурт почав дужше викрикувати, він заявив, що після нового права сьвященники нїчого не мають до школи, а він тим більше не хоче в ту справу мішати ся, бо його вже й так окричали ворогом школи. І поїхав до дому.
— Як то може бути, щоби перше мали право, а тепер нї? То баламуцтво! Очи видять, що вони вже знюхали ся як лисі конї! Коли так, то даваймо собі самі якусь раду! — вигукували Окуньчани!
Вони стали ще дужше підзирати кождий крок Тисла, випитувати дїтий, про що вони читали у школї, що говорив вчитель… Тисло
