Днина з самого ранку була горяча. Дехто з прогулькового гурту сподївав ся по сїм тучі, але о. Теофіль заєдно покладав ся на свій барометер, що від кількох днїв непохитно показував погоду. Поза Болеховом їзда відбувала ся звільна. Дорога була висипана грубою рінею, іззачого конї спотикали ся, вози боляче трясли.
О. Микола зітхав за подільськими дорогами, хоч подорож до Бубнища не міг назвати нудною. Раз вузенька доріжка провадила понад чималу багнисту пропасть, то спадала попід навислі камяні піраміди, а проїздячи здавало ся, що котра будь неминуче обірве ся на них. Зенько з жартливою пошаною віддав пірамідам глубокий поклін. Дальше отворяла ся широка долина села Тисова і кінчила ся ген десь під дрімучим Бескидом. Ярке сонце пражило зарінки Сукілї, що шуміла в каменистім руслї серединою села, а в повітрі робило ся парно. Та за те цїле товариство з правдивою роскішю викупало ся в ріцї під самою бубниською горою. Від купелї аж до бовдів увесь гурт ішов пішки. Фіри лишили ся під горою, тілько одна підвода із за дїтий та з запасами живности туркотала до гори. Доріжка з вибоями вила ся громадськими корчами, в тїни камерального лїса.
На самім версї гори, коли гурт опинив ся в лїсї, нечайно в повітрі понад деревами залунала гуртова гармонїйна пісня: Крилець, крилець сокола дай… Молодші кинули ся бігти, старші приспішували ходу. І вони зараз були біля бовдів. На версї головного каменя сьпівав гурток якихось ґімназиястів. Зі звуками піснї зливали ся тони каміня і серед богатої зеленї творили величаву хвилю. Перше вражінє ви-
