Прогулька мала відбути ся з играми, але поки що нїкому не захочувало ся виходити з холодка на спеку. Спочивали і покріпляли ся.
— Гримить — завважив хтось із дїтий.
— Що? де гримить? — заворушив ся гурт, але зараз успокоїв ся, бо на широкім овидї, як здавало ся, не було нї одної хмарки.
Сонце тимчасом незамітно малїло, померкало. По овидї перелетїла від полудня на північ золота блискавка.
— Блискає! — Утїкаймо! — кликнули панї, що звичайно бояли ся блискавок і громів. Гурт завагував ся. Аджеж властива прогулька ще навіть не була зачала ся.
Та сонце зараз зовсїм померкло, а овид був обложений важкою мрякою.
На полудневім заходї була замітна одна білява хмарка, як великий клубок. Від неї уривали ся поєдинчі хмарки і в переверти розбігали ся на всї сторони. В клубку якби варило ся і від нього то доносив ся що раз виразнїйший гомін громів.
— Утїкаймо, утїкаймо! — накликували панї.
Нараз дунув сильний вітер, аж затріщали дерева по лїсу, а гарні капелюхи пань замаяли у воздусї, як небувалі мотилї, вдарили о високу камяну стїну і позсували ся на землю. В хмарах заклекотїв грім і зрідка покапали грубі краплї дощу, як оловяні кульки.
В гуртї зробило ся замішанє.
— Ховати ся до кімнат! — накликували одні на других. На дворі швидко темнїло і робило ся якось чудно тихо. Дерева випинали вершки, насторожували лист, травичка їжила ся, воздух тремтїв.
