час він вандрував від вуйка до вуйка. Тїтки годили йому у всїм, але вони також уміли приправити все тою одною дївчиною. В гуртї пань він раз у раз бував жертвою їх невичерпаного гумору ізза здуманої любки.
Зенько зразу червонїв ся, відпекував ся всього, але згодї зовсїм здавав ся на волю пань, на їх мітко придумані питаня вигадував відповіди, а з сього панї встигли змалювати в уяві принадний портрет тої якоїсь дївчини, так що Зенько стрінувши ся з гарною дївчиною певнїсїнько мусїв подумати: „Може то ся?“
Не вважаючи на горячі роботи при жнивах у вуйків таки гаразд бавили ся. То бавила ся молодїж, що пріла весь рік над книжкою. Що їй було до жнив?! При молодїжи бавили ся батьки. Останнї неначе мусїли, а проте були раді.
Вони також увесь рік журили ся, як би звести кінцї до купи, тай їх хати були з дебільшого неначе пусті. А ось на жнива злетїла ся молодь, звеселила хати, а батьки радїли, молодїли. Вони гуртом з дїтьми відвідували свояків, сусїдів, уладжували прогульки.
А Зенько міг собі сказати, що надїї, з якими їхав до Стоків, сповнювали ся. Він не то що гарно бавив ся, а весь жив тим гарним житєм. При тім він робив що раз нові знайомости; з ним поводили ся як з дорослим, ізза того він збував ся невільничої поведїнки ученицької і несьміливости, а натомісь набирав у поставі і в лицї виразу мущини. Підчас того Зенько розкусив не один перчик, але то тілько урозмаїчувало і підкріпляло смак. Надтож гарне житє Зенькове скрашали тони чудового звора, нїжна симфонїя шипота, гомін громів.
