і знов захочувало ся перешкаджати Зенькови в роботї.
З тим заміром вона заходила до Зенька, але бачучи, як він працює з таким захватом, що здавало ся, неначе його дух проникав тїло, висотував ся на зверх і сповивав його якимось сяєвом, їй знов робило ся не то жаль, не то боязко каламутити ту чарівну хвилю, і вона надививши ся на сина тихесенько відходила. І в останнїй час в такій хвилї Зенько при матери роздразнено кинув ся і застогнав: — Ах! те знанє приходить ся добувати, як Прометеєви огню!
— Коли не можеш, то дай собі спокій, — з чутєм сказала мати.
— Коби то можна, мамцю. Воно як вчепить ся, то морочить гірш усякої мороки. І я маю всю пісню в голові, знаю, як що повинно бути, тілько мене зупиняє технїка і допроваджує просто до роспуки! — мовив Зенько що разу з більшим роздразненєм. Та в тій хвилї замовчав і скоро притулив до носа платок, бо показала ся кров. На платку були слїди й давнїйшої крови.
— Чи я не казала?! І треба шукати собі клопоту на здорову голову?! Зараз поховай те все, бо як мене видиш, так спалю під кухнею! — рішучо наказала п. Мелянїя, зробила різкий зворот і пішла до мужевої кімнати.
— Та бо скажи що Зенькови, аджеж ти на щось отець! — мовила різко.
— Що? що стало ся?! — допитував ся як з просоня о. Анатоль, придержуючи в касовій книзї ту позицию, на якій зупинив ся.
— Іди подиви ся, як із нього ллє ся кров!
