як молода до шлюбу: в білім сірацї, підперезана волїчковою фарбованою крайкою. Поверх розплетених кіс мала барвінковий вінок, обвішаний стрічками. З боку за крайкою стреміла сапа.
Дїти з виском пирхли до хати. Наймички встигли ще в пору приперти двері і спинили божевільну на дворі. Вона гримала в двері і кликала: — Пустїть мене до попа, нехай дасть менї шлюб!
— Єґомостя нема дома! — відповідали наймички.
— До попа мене пустїть, мої любенькі!
— Деж твій князь? — спитали наймички зза дверий.
Ба! — деж мій князь? — головонько моя бідна! Ще скажуть, що я дурна! — і божевільна побігла якимсь хитливим танком по селї питати за своїм князем. До полудня вона просто шалїла, напастувала людий, аж пустила ся бігти в лїс до табору повстанцїв. Під лїсом нагабала її падачка і товкла нею на загибіль.
Перелякані дїти о. Власовича вже не виходили на двір, а хоч були троха розбавили ся, то обіду не хотїли їсти. Так само о. Власовича не брала ся їда. Чув утому на всїм тїлї, але їсти не бажав. Він поклав ся на софу в столовій, думав спочити, та не довго полежав, бо якийсь сум давив йому груди. Тому встав і ходив по кімнатї, та думав про те, що на добру справу жінка повинна бути в дорозї до дому.
Він робив ся що раз неспокійнїйший.
Вельми жалував, що пустив саму жінку з дому. Не повинен був уважати на бабські сльози — жінки часом немов дїти. Себе на-
