та грубі набучнявілі жили держали старі кости в ладї. Петро Кавун ходив якось боком і жалував ся на біль у хребтї. Чорний волос на його голові порудїв, як травиця при дорозї.
— Уважаєте? Дучкові плетуть вінок! — заговорив хтось із гурту.
— І нам недалеко! — сказала Прокопиха та почала пісню. За Прокопихою заспівали всї, а від піснї, як від бойової трубки, посходили ся сустави, затерп біль, де не взяла ся сила, і женцї жваво добивали ся вінця. Настя вже роздумувала, який вони сего року Аннї дадуть дарунок за вінок. Анна все приносила Кавунам вінок, бо котра-ж дївка була лучша робітниця, котра була гіднїйша нести вінок?
Як плели вінок, то Анна співала найщирійше, вибирала до вінка найчільнїйші колоски, а все примірювала до своєї голови, щоб не зсував ся, як буде його нести до дому. Як уплели — то вінок повандрував по руках женцїв і опинив ся на голові иньшої, молодшої дївки. Анна зойкнула і занїміла. На хвильку окинула здивованим поглядом гурт женцїв, потім спалені і потріскані її уста задрожали, блиснули очи і вона на́прасно кинула ся на супірницю — відбирати вінок. Але гурт перепинив.
— Анна пішла в стовп, де їй до вінка! — говорили дотепні і сьміяли ся з дурної старої дївки. Анна опустила руки і мов пяна пішла хиткою ходою поміж полукіпки.
Голосно співали Кавунові женцї, йдучи з вінком до дому. Шпаркі конї бігли чвалом. Великий, драбинястий віз котив ся з женцями
