ська „інтриґа,“ що його видумали Поляки, щоб пошкодити росийській державі і т. д. На Українцїв як з мішка посипали ся переслїдуваня. Школи українські позакривано; видатнїйших людий арештовано і позасилано. Видавництво у Петербурзї припинило ся; цензура не пускала нїчого українського.
Правда на початку сїмдесятих років український рух відживає знова, сим разом уже у Київі. Тут засновуєть ся так званий південно-західний віддїл ґеоґрафічного товариства, наукова інституция, що складала ся переважно з самих Українцїв. Се товариство розвиває енерґічну наукову працю, присвячену дослїдженю української землї, минулого і теперішнього житя українського народа; воно збирає й друкує українські піснї, казки, оповіданя і т. д. І поза сим товариством також розвиваєть ся поважна науково-просьвітна діяльність; гуртують ся українські наукові, лїтературні і артистичні сили, видаєть ся чимало коштовних книг.
Та скоро й сей рух росийський уряд при душує своєю важкою лапою. Він видає в 1876 роцї тайний закон, котрий намагаєть ся на віки поховати українську лїтературу. Сей закон, справдї достойна дитина азиятського варварства, забороняє друкувати українською мовою всякі твори наукові, науково популярні, забороняє
