книжки для народа і для дїтий, та всякі часописи. Тільки самі оповіданя можна друкувати, та й то в незвичайно вузких границях і не чіпаючи цїлого ряду дразливих для росийського уряду питань та історичні документи. На практицї росийські урядники пішли ще далї — заборонено робити театральні українські вистави, навіть концерти з українськими піснями. Сї урядники доходили до такого огидного, нїде нечуваного дикунства, що дозволяючи українські музичні вечерї, вимагали, щоб українські піснї співали ся не українською мовою, тільки в перекладї на росийську або на француську мову. Більшого знущаня над живим народнїм словом, здаєть ся, годї придумати. Кождого підозрілого в причасности до українского руху уряд люто переслїлує. Народнїх вчителїв, наприклад, проганяли з посад або засилали на північ за те тільки, що знаходили в них звичайнїсїнькі українські книжки, дозволені цензурою!
Варварський указ 1876 року тяжким камінєм ляг на український рух, але не спинив його. Український літературнпй рух після указу 1876 року завмирає. Та в р. 1882 починають Українцї видавати свій науковий місячник „Кієвскую Старину“ в росийській мові. Сей мїсячник дуже довгий час, аж до 1906 року, був єдиною часописю, присвяченою українським справам. Заразом він
