фа Віте, президента комітету мінїстрів. Українське громадяньство м. Одеси й Харкова висилають з численними підписами до комітету мінїстрів докладні записки в справі знесеня заборон проти українського слова. В сїй справі відносить ся до уряду також Петербурське „Добродїйне Товариство для видаваня дешевих і загальнокорисних книжок“ й кілька визначних українських письменників. Сї домаганя підтримують подекуди й змосковщені громадські інституциї на Українї, як наприклад, одеська міська Дума (магістрат), деякі земства, (повітові видїли), сїльське-господарські товариства й київський і харківський Комітети грамотности (товариства для ширеня просьвіти між народом). Пізнїйше публїкуєть ся в росийських ґазетах записка київської їнтелїґенциї „Про нужди українського слова“, численні підписи під котрою збирають ся й надходять з цїлої України. Росийський уряд таки мусїв звернути увагу на українські жаданя. Та український рух, що обмежував ся, як ми бачили, на самих петициях, записках та резолюциях, був очевидно за слабий, щоб негайно примусити уряд до уступок. В Комітетї мінїстрів справа знесеня заборон проти української мови таки обговорюєть ся, але Комітет уважає за лїпше зволїкати з нею й перше, нїж розвязувати її, рішає засягти опінії у петерсбурської Академії наук, в
