унїверситетїв київського і харківського і нарештї у київського ґенерал-ґубернатора. Але все ж президент комітету мінїстрів Віте запевнив українську депутацию яка явила ся в Петербурзї в серединї лютого 1906 р., що всї обмеженя українського слова скоро упадуть, разом з ухваленєм нового закона про свободу друку. Запитані комітетом мінїстрів інституциї висловили ся одноголосно за скасованєм обмежень для українського слова. Час минав, а бажана свобода все не надходила, аж нарештї уряд визнав, що прихильне полагодженє домагань Українцїв в справі знесеня заборон на українське слово він уважає за „передвчасне“. Та незабаром під напором загальноросийського революцийного руху, котрий захитав урядом і примусив його до реальних уступок в области ріжних свобід, мовчки мусїла росийська бюрократия усунути з практики й страшний закон 1876 року. Українське слово одержало можливість вільного вислову.
По знесеню указу 1876 року Росия переживала бурливі часи і рухлива ґазета найкраще могла задовольняти своїх читачів, які хотїли як найскорше бути повідомленими про ріжні видатні появи щоденного житя. Черезу се вже в 1904 роцї Українцї з ріжних місць починають старати ся о дозвіл видавати ґазети в українській мові. Коли ж загально-росийський революцийний рух
