приклад, в волинській ґубернїї відсоток усїєї письменної людности складає 17,2 проц., а письменних Українцїв тут є всього тільки 9,4 проц.; в київській ґубернїї усього письменних є 18,1 проц., письменних Українцїв — 11,8 проц., в подільській усього письмених — 15,5 проц., Українцїв письменних — 10,7 проц., в херсонській — 25,9 проц. і 15,3 проц., в катеринославській — 21,5 і 14,4 проц. і т. д.
Причин такого низького рівня осьвіти серед українського народа багато. Окрім причин загального характеру, що московський уряд взагалї мало дбав про народну осьвіту, головну ролю грає тут те, що школа на Українї не українська а московська. А нїколи не може бути тревалою осьвіта народа не в тій мові, в якій сей нарід думає і розмовляє. В школах на Українї конче все навчаня мусить провадити ся в українській мові: коли сього немає, школа перестає бути вогнищем осьвіти й робить ся хиба місцем оглуплюваня для українських дїтий, місцем затуманюваня їх голов.
Коли ми звернемо ся до житя, то побачимо, що на Українї само житє намагало ся розвязати питанє про школу так, що вона мусить бути не московською, а українською. Ще з половини пятьдесятих років появляють ся українські букварі, складають ся й иньші підручники. Далї складають
