ся недїльнї українські школи. Та все се росийський уряд припиняє на початку 60-тих років. Після того багато разів і окремі люди й ріжні інституциї висловлювали потребу завести навчанє в народних школах в українській мові. Та росийський уряд лишав ся глухим до всїх сих домагань. Потребу української, а не московської школи відчуває й сам український нарід. В 60-их роках в Полтаві, а в 1905 р. в Золотоношському повітї Полтавської ґубернїї запитано селян в тій справі і всї вони одноголосно, з винятком кількох одиниць, висловили ся за потребу школи й книжки в рідній українській мові.
Лихий стан осьвіти на Українї дуже шкідливо відбиваєть ся на всїх сторонах народнього житя. Ті духові кайдани, в які окув московський уряд вільний розвиток нашого народа в Росиї, в дуже великій мірі причинив ся до того, Що український нарід постійно живе в злиднях і голодує на своїх плодючих землях. Темнота і неосьвіченість не позволяють йому провадити як слїд господарку.
Зрозуміло через се, чому слїдом за домаганєм знесеня указу з 1876 року Українцї зараз почали домагати ся заведеня навчаня по школах на Українї в українській мові. В лютім 1905 р. в Київі виробляють вони й друкують мемориял до росийського уряду про „Нужди української
