Хто, розкажіте мені, хто вигадав меч смертоносний?
Що то за серце було? — Криця холодна, тверда!
Хто поміж людом посіяв незгоду, хто війни накликав?
Хто до погибелі нам путь найкоротшу вказав?
Ні, не винуймо його: на дикого звіря скував він
Те, що по злобі своїй ми на братів занесли.
Золото нас порізнило, — хто чув про війну та грабунки,
Як на бенкеті шумнім буковий кубок ходив?
Замків і веж в тії дні не було, і пастух безтурботний
Любо і солодко спав серед безпечних отар…
От коли-б жити я мав, — щоб не бачить ганебної зброї,
Мідноголосих рогів, сурем не чуть бойових…
Нині-ж рушай на війну, і спис уже десь наготові,
Що в неминучім бою віку мені вкоротить.
Батьківські лари! Врятуйте мене: ви мене доглядали,
Як малолітнім хлоп'ям я пригортався до вас.
Згляньтеся й нині, старі й дерев'яні, як досі гляділи
На старосвітський поріг прадідів давніх моїх.
