вѣры, мо мали маєтки на Украинѣ, Украинцѣ прохали, що бъ давати симъ панамъ перши̂ вакантни̂ посады въ Польско̂мъ королѣвствѣ, а ихъ колишни̂ маєтки, що бъ во̂ддати тубольцямъ. Въ самому Великому князѣвствѣ Рускому бажали конечнои ро̂вности шляхотского стану, що бъ князѣ не засягали собѣ привилеѣвъ. Козаки прохали конечнои во̂льности не въ самому Вел. князѣвствѣ Рускому, а й у Польщѣ и въ Литвѣ. Гетьманъ и старшины клопоталися про себе: гетьманъ прохавъ собѣ судебнои власти надъ усѣмъ лицарствомъ на Украинѣ, съ правомъ не ставати персонально передъ жаднымъ судомъ по жадно̂й скарзѣ, а старшины вымагали собѣ подво̂йнои нагороды, здаючися на те, що имъ обѣцявся царь Московскій. Ро̂зни̂ люде прислали до сойму просьбы, и послы мусили клопотатися за нихъ.
„Умова ся, мовляли сенаторы, порушає основни̂ постановы державы церковни̂ и свѣтски̂. Церковни̂ тымъ, що мусимо проти сумлѣня признати ро̂вно̂сть схо̂днои вѣры зъ римскою, сами̂ мусимо ганьбити унію, єднанє зъ нашою власною вѣрою. У во̂дносинахъ політичныхъ умова гадяцка ламає давну умову Казимира зъ рускимъ краємъ, ламає давный устро̂й, запроваджує новый: Украина-Русь, давна провинція Речи-Посполитои, умовляється зъ нею, немовь чужа краина; мы мусимо попустити, що бъ выгнано зъ Украины-Руси старинне шляхоцтво на те, що бъ запровадити нове, мусимо терпѣти хлопо̂въ у самому сенатѣ. Бачимо, що Руске князѣвство буде цѣлкомъ незалежною державою, то̂лько слава, що злучене зъ Речею-Посполитою. Сего мало: чи можемо мы сподѣватися, що бъ гетьманъ украиньскій бувъ вѣрнымъ слугою короля и Речи-Посполитои, коли во̂нъ матиме трохи не царску власть та ко̂лька десятко̂въ тысячѣвъ во̂йска? А вже жь во̂нъ коритиметься доти, поки схоче; а не схоче буде огинатися!“
Проти сихъ доводо̂въ казали такъ:
„Намъ треба згоды. У насъ три вороги. Справы ихъ переплуталися. Козаки хочуть узяти зъ нами згоду потай Москвы; Москва посварилася съ Шведомъ. Теперь самъ Господь Богъ дає намъ способы: козаки зъ доброи волѣ сами̂ до насъ вертаються; вони побачили, що ихъ свобода безъ нашои, а наша безъ ихъ, не певна рѣчь. Коли жь мы поєднаємося, то не то̂лько вернемо батько̂вщинѣ блескъ, а й силу. Будемо жь
