сквою. Поданє цареви Московскому спинить во̂йну й дозволить намъ впоратися зъ Шведами; Шведы мусять узяти згоду, або побачать свою гибель. А коли бъ Москва стала повставати на нашу свободу, то вкупѣ съ козаками, мы завждѣ можемо спо̂льными силами оборонити єѣ й во̂ддячити за наругу“.
Иншихъ ображало роздаванє шляхоцтва козакамъ. „Намноженє новыхъ шляхтичѣвъ зневажить старе шляхоцтво“, мовляли вони. „Ти̂, що до̂стануть добро, будуть сильнѣйши̂ за добродѣѣвъ. Якому серцю шляхотному не боляче буде, коли старинни̂ гоноры націи польскои будуть роздавати гидючимъ хлопамъ? Шляхоцка го̂дно̂сть, ся нагорода лицарству, стратить свою цѣну, якъ алмазъ у купѣ гною. Нещасливый нашь вѣкъ, коли мусимо дякувати гонорами за вчинки, нагороджати злочиньства! Та й кому дають шляхоцтво? Тымъ, що не вмѣють шанувати єго великои го̂дности, тымъ, що шляхоцки̂ листы вважають за дѣтски̂ цяцьки! Були зразки, що козаки, стративши за свои вчинки шляхоцку честь, глузуючи пытали: а чи дозволено ѣсти та пити тымъ, що стратили шляхоцку го̂дно̂сть? Ось якъ вони єѣ розумѣють! Та й чи можемо жь мы черезъ се зробити козако̂въ зичливыми? Козаки всѣ ро̂вни̂ мѣжь собою; коли мы поробимо шляхтичами то̂лько деякихъ, то роздратуємо иншихъ, котри̂ не одержать сего званя, що таке имъ ненавистне. И, правду мовити, мы бо̂льшь наструнимо на себе величезный гуртъ, нѣжь до̂станемо подяку во̂дъ тыхъ, що пустимо до шляхоцкого стану. Та коли давати шляхоцтво козакамъ, то давати усѣмъ а не декотрымъ, що бъ въ усѣхъ, а не въ малои частины запобѣгти слухняности Речи-Посполито̂й. Але хто жь пристане на таку зневагу, що бъ божникъ Речи-Посполитои, котрый бережемо звѣку якъ найдорожшій скарбъ, во̂ддати черни на принаду? Нѣ! коли козаки хочуть єднатися, то нехай ѣдуть до насъ зъ доброи волѣ, безкористно, а не такъ якъ мясожерни̂ звѣрюки, що ихъ треба ѣжою принаджувати!“
Други̂ мали зовсѣмъ иншу думку. „Го̂дно̂сть шляхоцка, мовляли вони, бо̂льшу має цѣну, коли здобувається черезъ лицарство, а не черезъ спадщину, коли вона буває дарункомъ за службу батько̂вщинѣ, а не нагородою за лежанє въ колысцѣ. Хто своими предками величається, той хвалиться чужимъ, а не своимъ: нехай же во̂нъ власными вчинками покаже, що вартый того званя, яке має! Инакше закопчени̂ патреты предко̂въ, що
