рапортѣ, во̂дкинули до розмѣркованя на далѣ, а выконанє буде хиба въ день судный.
Якъ ско̂нчилася рада, обозный Носачь, полковники Гуляницкій и Дорошенко, прибули до Бѣлои-Церкви й дали Выговскому квѣтокъ во̂дъ гетьмана й усеи старшины, що вони доставлять єму жѣнку и Поляко̂въ съ Чигирина.
Такъ ско̂нчилося гетьманьство Выговского; зъ нимъ ско̂нчилося и Велике князѣвство Руске. И Украинцѣ и Поляки не могли — перши̂ — зрозумѣти твору голо̂въ, що стояли не вро̂внѣ зъ народомъ, други̂ — чесно додержати свого слова.
Ся колотнеча знесилила Украйну морально и фізично. „Сила козако̂въ охляла черезъ колотнечѣ, писавъ Выговскій до короля; величезни̂ полки: полтавскій, де жило сорокъ тысячь; миргородскій, де було трийцять тысячь; прилуцкій и ирклѣѣвскій, погинули до останку; мѣста и села заростають кропивою. Тутъ страшенна вавилоньска крутанина, каже Полякъ сучасникъ, пишучи про колотнечу за Выговского: мѣсточко воюється зъ мѣсточкомъ, сынъ грабує батька, батько — сына. Мета ихъ, що бъ не бути нѣ по̂дъ королемъ, нѣ по̂дъ царемъ; и вони гадають добутися того, сваривши та лякаючи короля царемъ, а царя — королемъ. Розсудливѣйши̂ благають Бога, що бъ хто небудь — чи король, чи царь — швидше узявъ ихъ до добрыхъ рукъ, и не попускавъ безглуздо̂й черни свавольствувати“.
(Переложивъ Ев. Ф. Д-ій Мовчимуха).
