во̂дъ усѣхъ шанобу, часто робивъ безъ рады й зъ своєи волѣ настановлявъ старшину; а що менше власть гетьманьску спиняла народна рада, то деспотичнѣйшою ставала власть полковнико̂въ та сотнико̂въ, то все дужшавъ вплывъ ихъ на громадски̂ справы. На радѣ почала верховодити старшина; часто и вся рада складала ся зъ самои старшины та значныхъ. Такій порядокъ наплодивъ силу незадоволеныхъ: вони тѣкали на Запороже; туды ховалися й ти̂ посполити̂, що не хотѣли мовчки приймати наругу та дивитись, якъ идуть въ гору козаки; тымъ-то у Запорожцѣвъ вчинився тодѣ антаґонізмъ зъ городовымъ козацтвомъ, якъ звали вони Гетьманщину. Запорожцѣ не хотѣли коритися гетьманови. Але думка про те, що бъ во̂дмежувати Запороже, просторыми степами зъ обохъ боко̂въ Днѣпра, тодѣ ще не зовсѣмъ могла розвитися, бо ще истнувавъ звязокъ зъ Украиною; той звязокъ бувъ черезъ ти̂ ватаги приходцѣвъ, незадоволеныхъ ладомъ на Гетьманьщинѣ. Запорожцѣ, почитаючи себе красою козацтва, величалися ще й черезъ те, що не городови̂ козаки, а вони перши̂ обрали Богдана Хмельницкого; що во̂йна, котра вызволила Руску Землю съ по̂дъ польскои кормиги, почалася зъ Запорожа. Тымъ-то, правили Запорожцѣ, що й теперь не городове, а низове козацтво мусить бо̂льшь за всѣхъ порядкувати на Украинѣ; що нѣ гетьмана обирати, нѣ другои якои иншои політичнои справы не можна починати безъ волѣ Сѣчи. Запороска чернь самохо̂ть обирала й скидала свою старшину. Такій ладъ вони, мабуть, хотѣли завести й по всѣй Украинѣ; а се було до вподобы простымъ козакамъ та поспо̂льству, що бажали ро̂вности, а черезъ те Запороже вабило до себе простыхъ козако̂въ та поспо̂льство, й усякимъ заходамъ, що починали Запорожцѣ, пощастило бъ у масы украиньского люду. А про те и зъ громадского устрою Запорожа и зъ незадоволеня козацкои черни та посполитыхъ супроти значныхъ, не могло выйти нового ладу громадского. Знищуванє власти значныхъ ко̂нчалось звычайно то̂лько замѣною одныхъ людей на другихъ, котри̂ й собѣ почали удавати зъ себе значныхъ. Кожный урядникъ обраный зъ простыхъ козако̂въ, стававъ значнымъ и обурювавъ на себе чернь; єго скидували, обирали другого, а той точнѣсенько, якъ и першій, заразъ значнѣвъ и чернь такъ само була нимъ не задоволена. Та й самыхъ значныхъ не єднали однакови̂ замѣры и бажаня, бо коженъ найбо̂льшь уганявъ за
