на мене и допѣкає, що бъ я просивъ у вашого величества. За Нечая се вже не вперше просивъ Юрій. „Ко̂лька разо̂въ, пише гетьманъ въ тому же листѣ, просивъ я ваше царске величество про Ивана Нечая, та нѣякъ не допрошуся до свого. Мабуть мои листы до васъ не доходять“. Царь не вдовольнивъ прошеня за Нечая. Московскій урядъ докорявъ, що за Нечаємъ є ти̂ провинности, що во̂нъ вважавъ себе за польского по̂дданка и посылавъ въ ро̂жни̂ мѣста вѣжливи̂ листы, а въ Быховѣ єго схопили зазброєнымъ. „Не можна Нечая во̂дпустити до во̂йска запорозкого, бо почне во̂нъ Польскому королеви добра бажати, а Польскій король воює съ царемъ“. Сей выпадокъ запомагавъ Хмельницкому не сприяти добромъ Москвѣ. Сестра спонукала Юрія помститися за єи чоловѣка.
Полковники и значни̂ козаки нарѣкали на переяславску умову, ремствували, що Москва хитрощами вкорочує во̂льности и права во̂йска запорозкого и спонукали Хмельницкого промышляти, що бъ скинути „московске ярмо“. Бояринъ Василь Шереметевъ нехтувавъ гетьмана; полковники звертали на се Юрієву увагу, дратували єго и будили въ нѣмъ прикро̂сть. Митрополіта Денисъ Балабанъ ворогувавъ до Москвы и баламутивъ проти неи свою паству духовою зброєю. Украиньске духовеньство ремствувало, що московскій урядъ втручається въ выбо̂ръ митрополіти; духовеньство вважало сю рѣчь за замѣръ скасувати єго права и по̂дгорнути церкву по̂дъ мирску власть царя. Балабанъ, якъ и инши̂ освѣчени̂ Украинцѣ зъ шляхты, хочь и були православными, а коли доводилося выбирати: чи Польщу, чи Московщину, то все хилилися до Польщѣ. У Балабана бувъ проповѣдникъ якійсь-то Бузскій; черезъ него Балабанъ зсылався съ королемъ. Бузскій выряженый королемъ на Украину поселився въ Чигиринѣ, прихилявъ Хмельницкого до короля, сыпавъ гетьманови ласками и обѣцянками короля.
Незвычайна пыха и гороѣжо̂сть Шереметева выкликала неприхильно̂сть до него не то̂лько козачои старшины, але й духовеньства. Повѣдають, що во̂нъ, справляючи обѣдъ на Либедѣ, запросивъ и настоятелѣвъ кієвскихъ монастырѣвъ. Выпивши добре за обѣдомъ, Шереметевъ почавъ выхваляти своє во̂йско и промовивъ: „Отцѣ честни̂! чи чуєте? зъ отсимъ во̂йскомъ, дорученымъ менѣ моимъ державцемъ я всю Польщу поверну
