Москаля, якій выходивъ съ табору по траву. Пасовища не було у Москалѣвъ. „Нема що намъ битись зъ ними, та нѣвечити людей, рѣшили ватажки. Перерѣжмо имъ дорогу, що бъ нѣгде було имъ роздобути харчѣвъ; зъ голоду вони и безъ бою по̂ддадуться“. Инжинєры взялися копати ровы, що бъ во̂двернути воду и лишити Москалѣвъ безъ неи. Такъ воно дѣялося ажь по 7 день вересня; а въ сей день Татаре привели полоненыхъ козако̂въ. Козаки повѣдали, що вони йдуть съ Хмельницкимъ помагати Шереметеву. „Самъ Хмельницкій и старшина, говорили козаки, ради̂ бъ були поєднатися съ Поляками, та поспо̂льство не хоче; заприсягло битися за Москалѣвъ до останку.
Любомирскій порадивъ лишити усю пѣхоту и гарматы, що бъ держати Шереметева въ облозѣ. Потоцкій занепавъ тодѣ на пропасницю, одначе во̂нъ перемо̂гъ себе; велѣвъ, що бъ єго водили по̂дъ руки; пропасниця трясла єго а во̂нъ все таки кермувавъ во̂йскомъ. Любомирскій, взявши ко̂нницю и чимало пано̂въ, вырушивъ проти козако̂въ.
Гетьманъ Хмельницкій повагомъ простувавъ по Гончарисѣ. Зъ нимъ були прихильники гадяцкои комісіи, Гуляницкій, Махержиньскій и Лѣсницкій, выгнаный зъ рады по царскому наказу. Носачь зновъ приставъ до нихъ. Полковники и сотники нарѣкали на переяславску умову и не хотѣли битися. Простыхъ козако̂въ кидало въ холодъ во̂дъ однои думки про братанє съ Поляками. Гадяцка умова, якъ вѣдомо, заводила мѣжь козаками шляхту и черезъ те зрывала козачу ро̂вно̂сть. Тымъ-то одни̂ выхваляли гадяцку умову, а други̂ гидували нею. У Юрія не було нестеменного характеру; во̂нъ лютувавъ на Шереметева, ремствувавъ и на царя за те, що въ Москвѣ не задовольнивъ єго просьбы, одначе во̂нъ все ще вагався сюды й туды; поспо̂льство кляло Поляко̂въ; старшина гидувала Москалями. Черезъ таке ваганє и во̂йско козаче мовь и рушало: Москалѣ були вже въ Чудновѣ, коли Хмельницкій прибувъ до мѣсточка Слободища.
Дня 7. вересня и Поляки по̂дойшли до Слободища. Козацке во̂йско, стояло на взго̂рю, бо̂ля поруйнованого Слобо-
