оголосивъ скасоваными усѣ розпорядки починени̂ зъ волѣ московского уряду и доручивъ Юрію булаву. Рада не во̂дважилася змагатися, та й приводу на те не було. Але не минуло й дня, якъ Бенёвскій дочувся, що прости̂ козаки хвилюються; вони гомонѣли: „Зо̂брали раду въ хатѣ, тамъ була сама старшина. Сего зъ роду, зъ вѣку не бувало, що бъ на раду не пускали во̂йска! Се вже старшина щось проти во̂йска не добре гадає!“
Бенёвскому мимо волѣ впавъ на думку безталанный конець гадяцкои рады: тодѣ прости̂ козаки, гадаючи, що старшина чинить на переко̂ръ бажаню черни, побили значныхъ людей. Що бъ не сталося и тутъ такъ само, Беневскій гадавъ потрѣбнымъ, скликати „Чорну“ раду, що бъ вона затвердила умову съ Поляками; та ще треба, що бъ усѣ козаки заприсягли на короля. Хмельницкій и полковники почали змагатися проти сего.
— „Що бъ ты знавъ, пане Бенёвскій, мовивъ гетьманъ: що коли мы зберемо теперь чорну раду, коли въ Корсунѣ ярмарокъ — и народу сила, то и мене и старшину и полковнико̂въ и тебе, пане Бенёвскій, чернь знѣвечить.
— „Я уповаю на Бога, мовивъ Бенёвскій: и певный, що вы, пане гетьмане, даремно жахаєтеся. А безъ чорнои рады нѣчого не вдѣємо.
Хмельницкій хотѣвъ змагатися, але Бенёвскій не давъ єму говорити и промовивъ:
— „Забувъ, пане гетьмане, про свою обѣцянку — слухатися мене.
Хмельницкій замовкъ: єму прикро було на себе самого, що выявивъ нестало̂сть своєи вдачи. Проти скликаня чорнои рады змагалися не то̂лько козацки̂ урядники, але й Поляки, що були тодѣ при Бенёвскому. Бенёвскій стоявъ за своє.
Въ недѣло 21. листопада зо̂брали чорну раду въ Корсуни на майданѣ, проти соборнои церкви св. Спаса. Хмельницкій не по̂шовъ на раду. Полковники зо̂бралися до гетьмана и собѣ не хотѣли йти на раду. Нехай, говорили вони, Бенёвскій самъ иде туды, коли єму треба було тои рады. Нехай покоштує, що єму казатиме чернь. Полковники таились во̂дъ Бенёвского, що не по̂дуть на раду и по̂слали до него звѣстку, що рада зо̂бралася и козаки чекають королѣвского заступника.
