Перейти до вмісту

Сторінка:Микола Костомаров. Гетьманованє И. Выговского и Ю. Хмельницкого (1891).djvu/185

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 175 —

во̂дповѣди. Сомко полистувавшись зъ небожемъ, во̂дповѣдавъ своєю грамотою 21. серпня до царя таке: „По наказу вашого царск. вел. я писавъ до свого небожа Юрія Хмельницкого и именемъ Божимъ усовѣщувавъ єго, що бы во̂нъ згадавъ про свого батька, про власну заприсягу, вернувся до колишнёго, и бувъ вѣрнымъ вашимъ по̂дданкомъ. Але я маю во̂дъ Семена Голуховского, колишнёго Юрієвого писаря, певну звѣстку, що Юрій тримається за одно съ приво̂дцями. Мого по̂сланця во̂нъ закинувъ по̂дъ арештъ, и покликавъ на запомогу Крымского хана. Ханъ зъ ордою вже въ уманьскому полку, лаштується воювати проти царя и во̂добрати лѣвобережну Украину“. На останку Сомко просивъ вырядити на Украину московски̂ во̂йска проти замѣро̂въ Юрія. Съ Протасьевымъ Сомко вырядивъ въ Москву и Семена Голуховского. Голуховскій, якъ скинули єго зъ писарства, ѣздивъ до Варшавы; тамъ єго не привитали: Поляки вважали єго за московского прихильника и не вѣрили єму. Теперь во̂нъ обернувся до Москвы, просити царскои ласки. Поглядами на во̂дносины Юрія Хмельницкого Сомко й Золотаренко не во̂дро̂жнялися и Золотаренко остерегавъ Москву про небезпечно̂сть во̂дъ Правобережцѣвъ и здавався на Голуховского. А Голуховскій прямувавъ до царскои столицѣ зъ думкою провести обохъ и Золотаренка и Сомка.

За ко̂лька днѣвъ по̂сля того Сомко черезъ гонца Юрія Никифорова посылавъ до царя иншу вже звѣстку, що Юрій справдѣ хоче во̂дречися во̂дъ Польщѣ, бо полковники не дають єму волѣ. Юрій таки справдѣ писавъ до Сомка, що має охоту пристати до Москвы. Сомко радивъ Москвѣ, що бъ бо̂ля Юрія бувъ хто зъ Москалѣвъ; а на правобереже вырядити московске во̂йско, позабирати Чигиринъ, Корсунь, Умань, Брацлавъ и Бѣлу-Церкву: коли и Поляки по̂дуть на Лѣвобереже, то по заду ихъ буде московске во̂йско; коли жь вже доведеться поступитися правобережными мѣстами, то треба зъ нихъ вывести усѣхъ мешканцѣвъ на лѣвый бо̂къ: нехай беруть Поляки мѣста безъ людей. Та й за те ще треба вымовити у Поляко̂въ лѣвый берѣгъ Днѣпра. Бачимо, що Сомко такимъ побытомъ подававъ ту думку, яка опо̂сля выконалася, але вже тодѣ, коли самого Сомка не було на свѣтѣ.

И Сомко, и ворогъ єго Золотаренко, и инши̂ полковники въ своихъ листахъ въ Москву разъ-у-разъ вымагали москов-