Перейти до вмісту

Сторінка:Микола Костомаров. Гетьманованє И. Выговского и Ю. Хмельницкого (1891).djvu/190

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 180 —

остерегає усѣхъ козако̂въ, що бъ не вѣрили зрадливымъ влесливымъ листамъ. Не приймайте ихъ братя! и не йдѣтъ у слѣдъ Выговского; зъєднайтеся зъ нами однодушно, що бъ не радѣли бусурмане и Ляхи. Коли жь вы, ради клятого шляхоцтва не постоите за себе, то запропастите свои душѣ: сами̂ вѣдаєте, що вамъ, черни, непотрѣбне отсе шляхоцтво; добре тямите, що Ляхи не для запомоги, а за для погибели вашои приходять до васъ; а Татаре пильнують до останку звести христіянъ.“ Запорожцѣ не любили городовико̂въ. Поспо̂льство не любило козако̂въ, заздрячи, що вони користуються такими во̂льностями, якихъ нема поспо̂льству. До Запорожцѣвъ у поспо̂льства ще трималося таке-сяке спочутє, бо де-хто зъ Сѣчовико̂въ, хочь и нещиро часомъ правивъ, що на Украинѣ усѣ повинни̂ бути ро̂вными. На Запорожу добували собѣ пристановища ти̂ съ посполитыхъ, яки̂ вважали себе за козако̂въ. Лукавый Бруховецкій загадавшись добути собѣ гетьманьску булаву и розжитися, помѣтивъ, що до сего можна до̂йти двома стежками: разъ треба потакати черни и голотѣ проти значныхъ и дуко̂въ и тымъ народну громаду прихилити до себе; въ друге треба по̂ддобрюватись до московского уряду и надавати єму обѣцянок бо̂льшь, нѣжь надають Сомко и Золотаренко. У Москвы була заповѣтна думка, закрепити по̂дъ свою кормигу Украину и приро̂вняти єѣ въ правахъ зъ старыми своими краинами: тымъ-то хто зъ Украинцѣвъ бо̂льше брався помагати отсимъ замѣрамъ, того Москва бо̂льше лащила и голубила. Сею стежкою выпявся и Методій. Ще якъ бувъ протопопомъ, во̂нъ своими листами выявлявъ бажанє на знѣвеченє козацкихъ во̂льностей и скасованє козацкого устрою. Москва тодѣ ще не во̂дважувалася на се; бо тодѣ ще вона не мала спроможности до того. Але вона голубила Украинцѣвъ, що думали єи думкою и пильнувала, що бъ такихъ людей було бо̂льшь. И отъ протопо̂пъ Максимъ — ставъ єпископомъ-адміністраторомъ, за одну ступѣнь до митрополіта; во̂нъ ставъ у московского уряду самою певною особою. Бруховецкій порахувавъ, що й собѣ треба йти тою стежкою и триматися Методія и писавъ до него, мабуть сподѣваючись, що листъ єго перехоплять и читатимуть Москалѣ. „Яке лихо нашо̂й безталанно̂й Украинѣ. Не волимо мы оборонити єѣ во̂дъ ворога, а то̂лько за гетьманованємъ женемося. Паны городови̂ заходяться, що бъ придбати насту-