пника Выговскому, та Хмельницкому. И хто бъ єго сподѣвався, що Хмельницкій по̂де на таку зраду. А ты, святителю! заводишь рѣчь про зрадника Сомка: та во̂нъ го̂рше цигана людей морочить. Во̂нъ справжній зрадникъ: на доказъ посылаю єго листъ. Намъ треба пильнувати не про гетьмана, а про украиньского князя, постановленого намъ царемъ. Такимъ же княземъ я бажаю Ртищева; за него бувъ бы у насъ лѣпшій ладъ и козаки бъ все були на поготовлю проти ворого̂въ. Маєтности и млыны, яки̂ пороздавано полковникамъ, треба бъ пово̂дбирати и повернути на во̂йсковый скарбъ. Намъ треба зъ усеи силы триматися царя, то й буде намъ и славно и здорово.“ Нема що й казати про те, що Москвѣ повиненъ бувъ сподобатися Украинець, котрый гадає, що лѣпше буде, коли правитиме Украиною Москаль, а не гетьманъ, выбраный по козацкимъ звычаямъ во̂льными голосами. Бруховецкій тямивъ, що Москва не во̂дважиться зъ разу поставити Москаля керманичемъ Украины, а зробить гетьманомъ Украинца, що дає таку пораду. Про Золотаренка въ листѣ до Методія Бруховецкій писавъ: „Даремно во̂нъ усилується выбрехати собѣ у царя гетьманьску булаву; єму на се не здобутися, во̂нъ и перше ще стративъ ко̂лькохъ добрыхъ людей; не тако̂вскій во̂нъ, що бъ во̂йско сѣчове слухалося єго. Вони, значни̂, звыкли тютюнъ на во̂дкупъ брати, а во̂йско звыкло за свои во̂льности смерть приймати. Вони (се бъ то Сомко и Золотаренко) хочуть надъ во̂йскомъ запорозкимъ гетьманувати; безъ розуму заздро̂сть на нашу лугову соломятину, а мы бъ промѣняли єѣ на городову. Нехай бы покоштували, яка сильна вона. Даремне то̂лько вони гублять неповинныхъ людей, пустошать краину, та выманюють у царя грошѣ. Добре бъ було, коли бъ ты про все отсе написавъ до царя, та й мене повѣдомивъ, що бъ я знавъ, що во̂йску казати. А то во̂йско ремствує, нарѣкає, каже: доки мы терпѣтимемо таку неволю, що бъ городовики ставили намъ гетьмано̂въ. Васюта (Золотаренко) все дбає про грошѣ; до Ляхо̂въ во̂двезе, що бъ за во̂льности заплатити; во̂нъ и то вже въ нихъ до конституціи приписаный. Боюсь, що бъ во̂нъ чого не накоивъ.“
Всѣ отси̂ думки стали вѣдоми̂ Москвѣ и прихилили урядъ до Бруховецкого. Головный ватажокъ московского во̂йска на Украинѣ — князь Ромодановскій, тягъ руку за Бруховецкого. Бруховецкій въ листахъ до Методія выхвалявъ Ромодановского
