пишучи: „Коли бъ не Ромодановскій, то бъ мы усѣ пропали.“ Методій, приставши до Бруховецкого, зъ усеи силы працювавъ єму на користь; нишкомъ въ Москвѣ во̂нъ провадивъ интригу, а явно влещувавъ Золотаренкови и приятелювавъ зъ нимъ. Методій пильнувавъ, що бъ Золотаренко яко мога бо̂льшь писавъ въ Москву доносо̂въ на Сомка: бо такою стежкою, можна було згодя обнести Сомка и погубити єго. Золотаренко слухався Методія якъ свого щирого приятеля и не жалѣючи працѣ сыпавъ доносами на Сомка. А Сомко своєю чергою сыпавъ доносы на Золотаренка. Москва не ймучи вѣры Сомкови, теперь не стала няти вѣры и Золотаренкови.
Якійсь часъ Москва хилилась до згоды съ Хмельницкимъ; ѣй здавалося, що за приводомъ Хмельницкого и инши̂ Заднѣпрянцѣ пристануть по̂дъ царя. Московскихъ уряднико̂въ схилявъ до Юрія колишній писарь єго Семенъ Голуховскій; єго въ Москвѣ радо повитали. Золотаренко и Сомко помылилися на сему чоловѣцѣ. Обыдва вони сподѣвалися, що Голуховскій тягнутиме за нихъ, а показалося, що во̂нъ нѣ за того, нѣ за другого; то̂лько водивъ ихъ щедрыми обѣцянками, а справдѣ заступався за Юрія. Хмельницкій одержувавъ во̂дъ него ко̂лька разо̂въ листы зъ Москвы; котрыми во̂нъ усовѣщувавъ єго пристати по̂дъ царя. Голуховскій запевнявъ Юрія, що царь тямить, що во̂нъ по неволѣ зрадивъ по̂дъ Слободищемъ, що во̂нъ, Юрій, поспѣшавъ тодѣ на запомогу Шереметева, та за грѣхи єго не поспѣвъ; царь все те пробачає и забуває, царь затвердить усѣ во̂льности, та ще й подвоить ихъ. Голуховскій нагадувавъ Юрієви про єго батька, що во̂ддавъ цареви Украину и лишився вѣрнымъ царю.
Хмельницкій вагався сюды й туды. Съ Польщею, небавомъ по̂сля мировои, не йшло на ладъ. Єго обносили, єго по̂дзорили въ Варшавѣ; польски̂ коронни̂ гетьманы сподѣвалися во̂дъ него зрады; а во̂нъ, листуючись до короля, нарѣкавъ на брехнѣ и поговоры про него. На Украинѣ чекали, що бъ польскій соймъ затвердивъ Слободищаньску умову и вырядили до сойму посло̂въ во̂дъ во̂йска запорозкого. Умовы затвердили. Оголосили загальне всепрощенє. Старшинѣ за прихильно̂сть до Польщѣ
