надавано привилеѣвъ на маєтности; одначе незадоволенє не зникло: козаки ремствували, що Татаре, спо̂льники Польщѣ, розбѣглися по Украинѣ, грабують, руйнують и забирають Украинцѣвъ въ неволю. Гетьманъ Хмельницкій разо̂въ зъ десять просивъ польскій урядъ, що бъ швидше вырядивъ на лѣвобережну Украину польске во̂йско съ козаками и ордою и такимъ робомъ правобережна Украина спекалась бы Татаръ. Не до̂ждався во̂нъ польского во̂йска и мусивъ самъ 7. жовтня 1661 р. зложити умову съ ханомъ Мехметъ-Гиреємъ. Ханъ понявся вырядити свою орду съ козаками на лѣвый берѣгъ Днѣпра; заказавъ ордѣ нападати и пустошити въ тыхъ полкахъ, яки̂ вырушать на во̂йну и не чинити насиля надъ добромъ и людьми по тыхъ мѣсцевостяхъ Лѣвобережа, яки̂ приставатимуть по̂дъ гетьмана; дальше бо̂льшь трохъ днѣвъ не стояти бо̂ля такихъ мѣстъ, яки̂ не по̂ддаватимуться, бо черезъ те Татаре могли бъ розсыпатися по краинѣ — грабувати. На останку, ханъ заказавъ вступати въ мирову безъ волѣ Польского короля и наказавъ ордѣ вертатися до Крыму не правымъ, а лѣвымъ берегомъ Днѣпра.
Зъєднавшись съ Татарами, Хмельницкій 21. жовтня 1661 р. рушивъ на лѣвобережну Украину; гетьманъ и ханъ затаборували бо̂ля Переяслава. Хмельницкій зъ своимъ обозомъ ставъ бо̂ля Попо̂вки за рѣчкою Трубежемъ. Переяславскій воєвода, Песковъ, згодя доносивъ цареви, що Хмельницкій тодѣ умовлявся зъ своимъ дядькомъ Сомкомъ и нѣ-бы-то Сомко згоджувався во̂дречися во̂дъ царя, якъ прийде польске во̂йско до Переяслава. Не выконавъ сего Сомко, черезъ те бъ-то, що московске во̂йско заздалего̂дь поспѣло въ Переяславъ. Сему доносови не можна няти вѣры, бо тодѣ доносы компонували по̂дъ вплывомъ Сомковыхъ ворого̂въ; а ворого̂въ у Сомка було доволѣ. Сомко выѣздивъ на розмову до свого небожа, розмовляли вони на греблѣ мѣжь Переяславомъ и таборомъ. Сомко пото̂мъ доводивъ московскимъ воєводамъ, що въ розмовѣ зъ небожомъ, во̂нъ усовѣщувавъ Юрія пристати до царя, але Юрій не послухавъ єго. Сомко радивъ Юрію писати до царя: „Що тамъ я єму писатиму, во̂дповѣвъ Юрій: гетьманъ — во̂льный чоловѣкъ; надъ моєю головою нема нѣ коронного гетьмана, нѣ воєводы; а королѣвске во̂йско по̂дъ моєю рукою. А ты наказный гетьманъ не самъ по собѣ, а во̂дъ мене; выжени Мо-
