скалѣвъ зъ Украины; во̂ддай менѣ Украину, а самъ покорися королю; бо се во̂тчина короля, а не царева.“
Переказуючи сю рѣчь воєводамъ Чаадаєву и Пескову, Сомко додавъ, що такъ говорити приневолили Юрія, Лѣсеницкій, Носачь и Гуляницкій; коли бъ не вони, то во̂нъ инакше бъ говоривъ и робивъ. Съ по̂дъ Переяслава Хмельницкій порозсылавъ во̂ддѣлы бунтувати проти Москвы и схиляти Лѣвобережцѣвъ до него. Нѣчого зъ сего не выйшло и въ Песчаному полонили уманьского полковника Ивана Лизогуба. Нѣчого не вдѣявши, Юрій и ханъ рушили съ по̂дъ Переяслава. Московски̂ воєводы доносили цареви, що за увесь той часъ зъ Сомка не було имъ користи, що во̂нъ приятелювавъ зъ ворогами, та гулявъ и пивъ. Полоненого Лизогуба во̂ддали по̂дъ доглядъ братови єго, переяславскому мѣщанинови. Воєводы нарѣкали, що Сомко нѣкого зъ Москалѣвъ не допускавъ до Лизогуба, що бъ во̂нъ нѣчого имъ не розповѣвъ. А Сомко опо̂сля доводивъ, що Лизогубъ згодився пристати по̂дъ царя. Хмельницкій съ ханомъ рушали до Нѣжина; козацки̂ во̂ддѣли съ Татарами, розсыпались по Лѣвобережу и доходили ажь за Стародубъ, набѣгали тамъ на московски̂ краины. Повештавшись по Лѣвобережу до Богоявленьскихъ святъ, Юрій съ ханомъ повернули за Днѣпро. Частина козако̂въ съ Цыцурою лишилася була въ Ирклѣєвѣ, та єѣ выгнавъ Ромодановскій, Цыцуру полонивъ, а Ирклѣєвъ спаливъ. Цыцуру и другого бранця Мартина Курощупа попровадили въ Москву.
Сподѣвалися, що Юрій, придбавши собѣ польского во̂йска, зновъ прийде на лѣвый берѣгъ. Сомкови̂ вороги зъ усеи силы пильнували нашкодити Сомкови. Московски̂ воєводы, що перебували на Украинѣ, були проти него, бо во̂нъ не братався зъ ними и загаломъ недолюблювавъ Москалѣвъ. Козаки, яки̂ ворогували зъ нимъ, по̂ддобрюючись до Москвы, казали: „Якимъ (Сомко) замѣряється гетьманувати, хоче звести полковнико̂въ, яки̂ неслухняни̂ до него. Особливо не мили̂ єму Золотаренко, Бруховецкій та Дворецкій. Коли во̂нъ буде гетьманомъ, то на самъ передъ повбиває ихъ и верховодитиме надъ Украиною такъ, якъ захоче того Юраско. Коли жь Васюта зацѣлѣє, то станеться те, що було у Выговского съ Пушкаренкомъ. Велике лихо и прозоръ коить намъ старшина; тяжко намъ во̂дъ неи. Коли жь нашь братъ попаде на старшину, то на-
