Сторінка:Микола Костомаров. Гетьманованє И. Выговского и Ю. Хмельницкого (1891).djvu/218

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 208 —

А коли на Запорожу буде гетьманъ, то намъ вже не можна писатися гетьманомъ во̂йска запорозкого“.

А Бруховецкій запевнявъ, що Сомко зсылається съ Тетерою и мѣтикує повернути Украину до Польщѣ и безперемѣнно и во̂нъ и Золотаренко зрадять цареви. Своєю чергою Сомко запевнявъ Ладыжиньского, що Бруховецкому не можна няти вѣры; бо во̂нъ на половину Ляхъ; бувъ Ляхомъ, та приставъ до во̂йска запорозкого; а козакомъ зъ роду во̂нъ не бувъ; служивъ въ Богданово̂й дво̂рнѣ а не въ козакахъ, Богданъ не приймавъ єго до во̂йска“.

Але у Сомка не було вдачѣ по̂длещуватися до московского уряду и до Москалѣвъ такъ, якъ по̂длещувався Бруховецкій; навпаки во̂нъ дрочивъ Москву и Москалѣвъ проти себе: „Вы намъ багато обѣцяєте, мовивъ во̂нъ, а нѣчого не даєте. Менѣ наобѣцяли й се й те, а доси не вернули моихъ власныхъ грошей, що выдавъ на вашихъ ратнико̂въ“. А коли Ладыжиньскій перебувавъ въ Переяславѣ, то й тутъ Сомко повѣдавъ єму де-що такого, що не могло сему подобатися, н. пр. во̂нъ ганивъ, що по останно̂й Переяславско̂й умовѣ заборонено гетьманови карати на смерть уряднико̂въ: „Треба, казавъ во̂нъ, що бъ полковникъ жахався гетьмана и за него скро̂зь стоявъ и вмиравъ. Онъ якъ Выговскій звелѣвъ Грицькови Гуляницкому въ Конотопѣ до смерти стояти за єго наказъ, а не то, похвалявся скарати на смерть єго жѣнку, и дѣтей и Гуляницкій послухався. Отъ такъ добре!“

— „Але Гуляницкій забувъ про Бога и православну вѣру, во̂дповѣдавъ Ладыжиньскій: во̂нъ зрадивъ цареви“.

— „Выговскій выконавъ наказъ, во̂дповѣвъ Сомко — того, хто бувъ надъ нимъ старшимъ“.

Такій поглядъ не до смаку бувъ Москвѣ: вона й обмежувала гетьманьску власть умысно на те, що бъ полковникамъ можна було не слухатися гетьмана. Тежь не подобалося Москвѣ и бажанє Сомкове, що бъ Москва вызволила заарештованыхъ нею Украинцѣвъ и мѣжь ними Грицька Дорошенка, Нечая, Цыцуру и иншихъ.

Трапилося ще й таке: разъ-якось зъ Ладыжиньскимъ Сомко объѣздивъ коло Переяслава и показуючи на пороблени̂ недавно окрепы, мовивъ: „Отутъ на ко̂нци великого мѣста, я гадаю збудувати мале: ото коли мы, часомъ, якъ прийде