Тодѣ въ Москву почали приходити листы зъ Украины про те, чого наро̂дъ бажає. Протопопъ Хвилимоненко, листуючись потай зъ бояриномъ Ртищевымъ, сповѣщавъ єго про настро̂й Украины.
„Скоро дочулися мы, писавъ во̂нъ, що прийде сюды князь Олексѣй Трубецкій съ товариствомъ сей край на царя праведного во̂дбирати та власти царски̂ настановляти, то всѣ менши̂ стали дуже радѣти й уся чернь зрадѣла, бажаючи, що бъ мали вже мы собѣ єдиного царя й до него могли удаватися. Правда, трохи бояться, що бъ воєводы не зломали тутешнихъ звычаѣвъ та правилъ, такъ церковного, якъ и громадского ладу, й що бъ зъ во̂дси въ Московщину силою людей не гонили; але жь мы ихъ запевняємо, що государь царь и великій князь нѣчого того не хоче. И я, прихильникъ царскій, щирымъ серцемъ бажаю, що бъ уже мы знали государя праведного за сущого царя и цѣлкомъ єго власть надъ собою; й багато духовныхъ и мирянъ того жь хочуть; не хочуть сего самъ то̂льки гетьманъ та полковники зъ старшиною; а все черезъ свою зажирливо̂сть: вони бъ ради̂ сами̂ панувати та втѣшатись своимъ самовладствомъ, бо вже розласувалися своимъ панованємъ, й не хочеться имъ єго стратити. Кажуть про во̂йсковый скарбъ, а во̂йско про него й не вѣдає; то̂лько и знають про него оденъ чи два чоловѣки старшины, а во̂йску зъ него заплаты нема. Задля того зволь же твоя мило̂сть просити єго цар. величества, що бъ неодмѣнно приславъ воєводо̂въ та взявъ по̂дъ себе всѣ наши̂ городы; на Украинѣ нѣхто не змагатиметься. Се буде добре, а мы всяково нахилятимемо людей до того".
Хвилимоненко переславъ сей листъ черезъ другого попа Василя, що запобѣгавъ собѣ въ той часъ мѣсця у кієвскому софійскому соборѣ. Такъ само писавъ до Татищева другій духовный, Иванъ Мещериновъ, архимандрита монастыря черниго̂вского; во̂нъ раявъ впровадити на Украинѣ „кабаки" и головъ та воєводо̂въ.
„Чули мы, каже, що прибуде до насъ князь Трубецкій. Якъ бы швидше урвалося нашимъ панамъ-старшинѣ, всѣ мы того чекаємо, а я бажаю, що бъ, єдиного небесного Христа царя маючи, єдиного й царя православного мати; дай же намъ Христе царю того до̂ждати!"
