скомъ битися не будемо; въ купѣ зъ нимъ на гетьмана по̂демо.
Справдѣ, у Выговского була таки думка знову Кієва до̂ставати. Повернувшись бо до Чигирина, во̂нъ довѣдався про ворожи̂ вчинки Шереметева: зъ наказу кієвского воєводы, шматъ во̂йска московского прийшовъ на Бѣлу-Церкву; козаки бѣлоцерко̂вски̂ почали боронитись, та ихъ побито й самого полковника взято у неволю. У Кієвѣ во̂дбулося ко̂лька стратъ. Гетьманъ, розпустивши своихъ полковнико̂въ, наказавъ имъ, що бъ скликали полкови̂ рады та вмовляли козако̂въ до̂ставати Кієва. На сихъ радахъ чернь не дуже то квапилася, й деяки̂ полковники сповѣстили гетьмана, що вони спостерегли, що загально на своихъ не вельми можна здаватися: зо̂стається надѣя на хана Крымского та єго Татаръ. Въ Путивлѣ та по сумѣжнихъ мѣстахъ велика була турбація; по̂шла чутка, що гетьманъ приступивъ до Кієва; Шереметевъ бувъ въ облозѣ, не можна було до̂стати звѣстокъ; скро̂зь по шляхахъ хапають; поткнеться якій кацапъ на Украину, заразъ єго злапають, або й забють навѣть. Якійсь голѣнный Украинець узявся привезти съ Путивля въ Кієвъ невеличный листъ, зашивши єго у сорочку: отсе свѣдчить, якъ небезпечно та важко було тодѣ ѣхати по краю, де не переводилися бунты та неспокоѣ. Гонець не вернувся. Замѣсть него несподѣвано прибѣгъ съ Кієва до путивельскихъ воєводо̂въ другій гонець: то бувъ племѣнникъ протопопа нѣжиньского Максима Хвилимоненка, щирого прихильника Москвы. Довѣдавшись, що на Шереметева нове лихо насуває, протопо̂пъ написавъ племѣннику пашпортъ, ствердивъ єго гетьманьскою печаткою, здертою зъ якогось листу гетьманьского, й съ такимъ по̂дробленымъ паперомъ вырядивъ свого небожа буцѣмъ то до Чигирина. Во̂нъ переѣздивъ черезъ Кієвъ немовь по дорозѣ, бачився съ Шереметевымъ, узявъ во̂дъ него листъ до Ромодановского, й такимъ же способомъ до̂стався черезъ Украину до Путивля. Зво̂дти воєвода щасливо вырядивъ єго въ Москву, й отсе по̂догнало урядъ хутчій по̂слати Ромодановского на Украину.
Выговскій лаштувався до рѣшучихъ ворожихъ вчинко̂въ, а проте все ще запевнявъ урядъ московскій своєю вѣрностю та бажанємъ мати царя за свого пана. Листы за листами бѣгли въ Москву; за головного виноватця усему лиху вважавъ
