Наставъ цвѣтень. Во̂дъ Выговского не було звѣстки. „Языки“, приведени̂ до московского табору, сповѣщали, що гетьманъ одсунувся во̂дъ Зѣнькова й поѣхавъ до Чигирина; а тымъ часомъ Гуляницкій съ козаками та Татарами прибувъ до Конотопу й зво̂дто̂ль посылавъ загоны, що налѣтали на московски̂ села коло Путивля, Рыльска та Сѣвска, плюндрували ихъ, забивали та хапали людей у полонъ.
Приѣхавъ зъ Москвы Кравченко. Трубецкій покликавъ єго до себе, розказавъ єму всю поведенцію Выговского, й мовивъ:
— Перекажи гетьманови й усѣмъ козакамъ, що бъ вони кинули свои кривды й зо̂сталися по̂дъ рукою великого государя по прежнёму, безъ жадного сумнѣву; коли жь не схаменуться та не перепросять государя за свои вины, то я по̂ду зъ во̂йсковыми людьми, й що надъ ними учиниться, те буде имъ не во̂дъ мене, а во̂дъ самыхъ себе.
Кравченко заприсягся, що вмовлятиме гетьмана й полковнико̂въ.
„Насъ, каже, по̂слано до царя во̂дъ усеи черни зъ рады, й мы будемо по всѣхъ мѣстахъ и мѣсточкахъ выславляти превелику ласку й плату великого государя.
Въ ко̂нци марця Выговскій вернувся до Чигирина. Наставъ Великдень. По тодѣшнёму звычаю, симъ святомъ полковники й инша старшина приѣздили гетьмана поздоровляти. Выговскій, користуючись зъ сего, скликавъ ихъ на раду.
Выговскій не до̂ймавъ вѣры московскимъ поданямъ. Мѣжь ними була умова, що бъ скликати раду: гетьманъ боявся, що на то̂й радѣ скупиться багато неприхильнико̂въ, оберуть иншого за гетьмана, и бояринъ, що даватиме рѣшенець справѣ, зламає всѣ обѣтницѣ, що подавъ єму. До того жь, урядъ московскій очевидячки не до̂ймавъ єму вѣры, й подаючи згоду, дѣявъ проти него, й єднався зъ єго ворогами. Во̂нъ уявивъ полковникамъ, яке на всѣхъ нихъ лихо насуває, запевнивъ, що Москалѣ ихъ дурять, и зъ загального присуду, порозсылавъ по Украинѣ універсалъ. Гетьманъ сповѣщавъ у нему людъ украиньскій про причины, що примусили єго кликати наро̂дъ до шаблѣ на во̂йско московске; во̂нъ доводивъ, що комісарѣ царски̂ на виленьско̂й комісіи р. 1656 зробили постанову во̂ддати Украину Полякамъ на панованє, скоро царь одержить корону польску; тымъ-то гетьманъ и старшина розмѣркували,
