Пісьля того, як замордовано Бруховецького, Дорошенко питав величезний натовп козаків і народу, що були на Опошнянському полї: „А з ким же тепер будемо єднати ся: чи з Москалями, чи з Поляками, чи з Турками?“ Невиразними і неясними криками відповідав натовп, але-ж з того Дорошенко міг зрозуміти, що народ більш схиляєть ся до поєднання з Турками. Українцї не коштували ще солодощів кормиги турецької, а проти воєвод і ратних людий московських були озьвірені, тим то й не висловили бажання, так як колись за Хмельницького, щоб лишити ся під рукою царя московського. Лїтописець український Величко повідає, що того дня, як вбито Бруховецького, війско обох гетьманів, що недавно ще ворогувало, тепер з'єднало ся; на мировій козаки перепили ся, загомонїли і почали на Дорошенка нарікати; чутно навіть було похвалки — замордувати єго. Дорошенко звелїв викотити ще кілька бочок горілки, щоб тим більше ще прихилити до себе козаків і перепоїти їх до безпамяти. Сам гетьман виїхав на другий кінець табору та там і перебував аж доти, доки колотнеча не втихомирилась. Другого дня він звелїв збирати ся в дорогу і рушив на Котельву, щоб Ромодановського звідтіля прогнати.
Та вже нїкого було проганяти, бо нїкого вже не було. Ромодановський й сам відступив. Тодї Дорошенко рушив на
