— „Гвинтівка непричастен до зради, про него нїчого не скажу“, відповів Демян.
Ослобонили Демяна зпід питки і приняли ся за Гвинтівку. І єго питали: „Коли Демян, забувши Господа Бога і ласку великого державця до себе, почав захожувати ся коло зради, так ти відав про ту зраду: чому-ж ти не написав про се до царя і старшину не повідомив?“
Гвинтівка відповів: „Жадної зради я за Демяном не відав і нїколи ми з ним не радили ся про таку зраду.“
Гвинтівку повели під питку: роздягли єго, руки засунули в хамут, стали катувати кнутом і допитувати ся про Демянову зраду.
А Гвинтівка і під питкою говорив те саме: „За Демяном зради не відаю, сам я про зраду не гадав і служив цареви вірно.“
Гвинтівку зняли зпід питки і взяли ся допитувати Гвінтівчиного сина.“
— „Нї за своїм батьком, нї за гетьманом зради я не відаю, та й не спроможно менї було знати, про що радить ся мій батько з гетьманом, бо я в батька був мало, а учив ся в школї при монастирі.“
Молодого Гвинтівку не потягли під питку, а бідолашного Демяна Ігнатовича потягли вдруге і бючи кнутом говорили:
— „Повини ся ти перед царем без усякої брехнї, признай ся в усему, як ти хотїв зрадити великому державцеви і пристати до султана турецького і як ти з Дорошенком про се радив ся?“
Демян і під кнутом говорив те саме.
— „Не було у мене на думцї зрадити цареви і піддати ся Турку. Воля Божа і царева.“
Гетьманового брата Васила Многогрішного обвинувачували яко спільника в зрадливих заходах гетьмана. В „малоросійскій приказъ“ якимсь чином попав ся лист митрополїти Осипа Тукальского до Василя Многогрішного, котрому Тукальский дякував в тому листї за подарованого коня і хвалив Василя за те, що бажає, аби митрополїта жив в соборі київських митрополїтів.
Про сей лист питали спершу у Демяна; він відповів, що про лист нїчого не відає, але знає, що брат єго Василь пода-
