Сторінка:Микола Костомаров. Руіна II. Гетьманованнє Многогрішного (1893).djvu/116

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 106 —

рував по коню митрополїтови Тукальскому і архиєпископови Лазарю Барановичу після того, як по прозьбі духовних властий, патриярха олександрийський Паісий, що переїздив через Україну в Москву і назад, зняв з него покуту за те, що вбив жінку і Василеви дозволено було оженити са вдруге.“

6 мая Василя Многогрішного взяли на опит вкупі з єнеральним осаулою Грибовичем.

Суддї мовили до Многогрішного: „По доносу старшин тебе обвинувачують за те, що ти відав про зраду твого брата гетьмана?“

Многогрішний відповідав: „Про зраду мого брата нїчого не відаю, він менї про те нїчого не говорив і не писав. Знаю, що він з Дорошенком зносив ся а про що, того не відаю. Питав ся я у брата, про що він зносить ся з Дорошенком; він мінї відповів, що то по царському указу. Почувши се, я писав до митрополїти Тукальского, щоб він розводив Дорошенка від Поляків, а привертав єго до царя.“

Василю показали сїм листів, що писав він до наказного чернигівського полковника Леонтия Полуботка. В одному з тих листів він велїв держати в острозї тих Москалїв, що безчинствували і дожидати приказу від гетьмана, а потім повідомляючи, що гетьман звелїв випустити їх на волю, наказував одного з тих Москалїв, піддячого, перед тим, як випускати з острогу, взяти під питку нїби за те, що він хотїв утїкти. З листу знати було, що се була пімста піддячому за те, що похваляв ся він козакам носити їх жупани.

Василь Многогрішний признав ся в сему.

В других листах Василевих він забороняв пропускати харчі, що чернигівський воєвода велїв постачати польскому полковникови Пиву. Питали у Василя про се і він відповідав: „Не велїв я возити Полякам харчів, бо гетьман, брат мій, заказав купувати на лївобережній Українї хлїб приїзжим польских земель і перевозити за Днїпро: у нас у самих тодї стояла велика дорожнеча на хлїб. Скоро-ж гетьман дав потім дозвіл, так і я не забороняв. Робив я се не з лихою якою думкою і не для зради.“

— „А коли ти про зраду свого брата не відав і сам не хотїв зрадити, так на що-ж ти, лишивши своє полковництво,