панські, манастирські і церковні, вільні селяне і міщане, які не мали маґдебурського права. Опріч того до громади належали і королївські земяне, се-б то безземельна шляхта; їх надїляли полем з королївських земель на орудованнє; за те повинні вони були справляти визначені відбутки, переважно війскові.
В роздобутих нами актах річ іде про сїльскі громади тільки двох повітів володимирського і луцького; але з литовського статуту відаємо, що такі громади істнували скрізь по Руси. Русь — того часу в тїсному розумінню — складала ся з воєводств волинського, подільского, белзького і руського, до останнього належали землї львівська, сяніцька, галицька і холмська. З деяких актів видко, що сїльскі громади істнували і по київському воєводству.
Головною метою — злучати села до одної громади було — спиняти переступ законів, виявляти і стежити злочинцїв, судити і карати їх; на останку присуджувати нашкодженому вдовольненнє за шкоду. Кожне село нарізно, і цїла громада вкупі відвітувала за лихі вчинки своїх громадян. В межах своєї околицї громада ручила ся за безпечність життя і добра, як своїх власних громадян, так і захожих людий.
Кожна громада сходила ся на зборища, радити ся і розсуджувати позви. Таке зборище звало ся копою, або купою, громадою, або великою громадою. Рада народного зборища звала ся вічом. Отсе сьвідчить, що ті віча, про які повідають наші лїтописи, не була виметною належитостю тілько сїльских громад. Слово віче здибаємо лишень по давнїйших актах (1564), згодя вже вживаєть ся слова купа, копа; по актах XVII. в. слово копа зникає і вживаєть ся воно лишень поруч з словом громада.
Не всї громадяне складували народне зборище і брали участь в порадах єго; се право належало тілько до таких господарів, що стало сидїли. Іх сини і брати, коли не мали власного, відрубного господарства, так само й жіноцтво, хоч і приходили на зборище, але тілько на закликаннє копи, та й то ще не яко радники, а яко сьвідки; копа часом наказувала господарам розпитати ся у братів, або синів і сьвідченнє їх подати на віче. Приходив на віче і сьвященик, але не для поради, а щоб приводити під присягу, або яко сьвідок.
